Михайло МИТРОФАНОВ: людина-легенда

08.10.2021

Сьогодні нашому легендарному директору виповнилося б 90 років! 

Михайло Тимофійович Митрофанов  майже десятиріччя – з 1972 по 1981 роки - очолював Білоцерківське виробниче об’єднання шин і гумоазбестових виробів. Це був непростий час становлення підприємства. Під його керівництвом запускалися потужності заводу, була випущена перша шина, розвивалася інфраструктура міста. Понині про  свого першого директора  добрим словом розповідають численні ветерани шинного виробництва. Згадаємо і ми разом з ними, якою була ця легендарна Людина. 

Народився Михайло Тимофійович в селі Ануфрієво Духовщинського району Смоленської області, в селянській сім’ї.

Ю.В. Красоткін, генеральний директор з 1985 по 1997 роки

Білоцерківський етап діяльності Михайла Тимофійовича розпочався 28 лютого 1972 року, коли начальник управління Головнафтопрому УРСР Г.Є.Лісничий представив колективу генерального директора комбінату.

У більшості присутніх на зустрічі  про нового директора склалося приємне враження. Молодий, підтягнутий, упевнено тримався, багато хто відзначив його дикторські здібності, а  головне, що грамотно і з розумом відповідав на різноманітні  запитання. 

Пізніше мені стало зрозуміло, чому Митрофанов зі своїми заступниками з капітального будівництва довгими вечорами працювали і ночами не спали – вони вирішували стратегічні завдання з розвитку підприємства, будівництва житла, техучилища, дитсадків, шкіл, інших об’єктів соціального призначення, від чого залежало залучення і зміцнення кадрів. 

В цехах заводу з кожним днем наростав шум працюючого обладнання, а після отримання першої білоцерківської заправки гумової суміші на гумозмішувачі №1 підготовчого цеху вперше з’явився і специфічний запах гуми.

У січні 1971 року була випущена перша автомобільна камера, з лютого почалося виробництво легкових і вантажних покришок по всьому технологічному ланцюгу. В цехах заводу розпочато рух «За випуск першої мільйонної шини». З 1 квітня 1973 року завод розпочав виконання державного плану.  Виробництво шин набирало обертів.

Пропрацювавши в об’єднанні майже десять років, запустивши потужності трьох заводів, багато об’єктів житла і соцкультпобуту, Михайло Тимофійович переріс посаду генерального директора. Його потенціал заслуговував більшого масштабу. Це помітив міністр Нафтохімпрому і покликав  на роботу до Москви.

На посаді начальника Головшинпрому Михайло Митрофанов пропрацював близько трьох років. За цей час він виховав у своїх підлеглих шанобливе ставлення до представників профільних заводів, зміцнив дисципліну і відповідальність. Особливу симпатію виявляв до білоцерківців, його цікавили всі подробиці з життя нашого колективу.

За порівняно невеликий час на посаді заступника міністра Михайло Тимофійович особливо опікував шинну промисловість і перетворив шину на головну фігуру, на яку мали працювати всі галузі країни, які постачали необхідну сировину і матеріали для виробництва шин.

Він душу і серце вкладав у своє дітище, вимагав цього і від підлеглих. Не дозволяв собі розслабитися  й у вихідні. Рано вранці, о 7 ранку, всі мешканці нашого під’їзду по вулиці Річній шикувалися на подвір’ї будинку на зарядку, а потім гуртом бігли по Червоноармійському бульвару (тепер Олександрійський) до парку «Олександрія». Попереду біг М.Т.Митрофанов, а за ним 12 колег. У парку на галявині робили вправи та бігли назад. Мешканці міста бачили це видовище, зупинялися, перешіптувалися, кивали головами…Після зарядки ми всі разом йшли до лазні, якої вже не існує. Така традиція тривала до кінця липня 1972 року, аж допоки нас не переселили до Будинку приїжджих.

Під час війни 1941-1945 років був сином полку і разом з батьком дійшов до Берліна.

В.П. Іржавський, заступник генерального директора з соціальних питань з 1972 по 2006 рік

Михайла Тимофійовича я знав майже 50 років, з часу роботи на Дніпропетровському шинному заводі. Після закінчення Ярославського технологічного інституту він працював на Ярославському шинному заводі  помічником майстра складального цеху. На Дніпропетровському заводі йому запропонували посаду начальника складального цеху №1, а незабаром він став заступником директора з виробництва. У 1972 році Михайла Тимофійовича переводять на спорудження  Білоцерківського шиннного заводу на посаду генерального директора. 

 Водночас з комбінатом зводяться різноманітні об’єкти соцкультпобуту.  За його пропозицією будується профілакторій «Діброва». Був добудований корпус грязеводолікарні, вирішено питання про лікування відпочиваючих радоном. Лікувальні грязі привозили з Куяльника, а озокерит - з Карпат. Кожний працівник, придбавши путівку (в той час за 21 рубль), міг прекрасно відпочити та підлікуватися протягом 24 днів. Автобуси по змінах привозили відпочивальників на виробництво і відвозили назад в «Діброву».

У Михайла Тимофійовича також зміцнилася думка побудувати лікарню №2, але попередньо будівництво планувалося  в районі Леваневського, для зручності шинникам. Але одного разу нас викликав голова Білоцерківського міськвиконкому Василь Павлович Залевський і запропонував зробити невелику прогулянку в район парку «Олександрія». Від центрального входу проїхали вниз по вуличці ближче до річки, зупинилися, вийшли з машини… І ахнули в буквальному сенсі слова. Місце, пейзаж, недалеко видніється ліс, повітря наповнене таким озоном, що  не передати нашого захвату. Кращого місця, як погодилися всі, для  лікарні годі й шукати. Ось так і народилася лікарня №2 по вулиці Семашка.

Коли навчався в Ярославському технологічному інституті, очолював баскетбольну команду інституту.

І.П.Шилов, директор ТОВ «Білоцерківхлібопродукт»

Щоденна праця з ним наводила мене на думку, що ця людина думає і йде на три кроки попереду. Для мене особисто Михайло Тимофійович – це приклад організованої людини.

Не можна обійти увагою і закладені на підприємстві традиції. Чого тільки вартував День хіміка. Це було свято не лише шинників, а й усього міста. І мені дуже приємно, що вже минули десятиліття, а в нас є вулиця Митрофанова. Приємно говорити й про те, що багато ветеранів-шинників пам’ятають сьогодні Михайла Тимофійовича, згадують добрим словом.

Завжди багато уваги приділяв спорту. Коли став керівником, завжди о 7 ранку приходив на заняття групи здоров’я, які проводилися на спортивному майданчику, що розміщувалися  біля ПК шинників.

І.Ф.Білоус, заступник начальника складального цеху №3, заступник начальника технічного відділу

Зрілість Митрофанова та його вміння яскраво і переконливо виступати перед аудиторією проявилися ще в інституті… Актовий зал заповнений. Розглядається персональна справа студента з курсу Митрофанова. Справа делікатна, що стосувалася взаємостосунків чоловіка і жінки. (Так! Такі питання в той час розглядалися органами).

І в цій делікатній ситуації Михайло Митрофанов обґрунтовано, посилаючись на конкретні факти, зумів захистити свого товариша. Виступ його був енергійний, емоційний. Я тоді подивилася на Митрофанова іншими очима, розуміючи, що це – лідер!

Л.В.Збаранська, начальник Білоцерківської міської СЕС з 1968 по 2000 рік

Яким він залишився у пам’яті людей? Я вирішила розпитати свою родичку, яка працювала в той період в електроцеху, чи пам’ятає вона Митрофанова і яким він був? Вона розповіла: «Пам’ятаю добре, часто згадую, а коли ходжу до церкви, поминаю разом зі своїми рідними та близькими. Я не любила запізнюватися на роботу і приходила завжди завчасно, а він уже обходив цехи. Руки завжди тримав за спиною і вітався з кожним робітником, вітався низьким поклоном. Тому я також щодня з ним віталася. Обхід він робив раніше робочого часу. Робітники його дуже поважали. Ми знали, що якщо він пообіцяв, то виконає обов’язково. Дуже шанобливо ставився до людей».

Ми використовуємо файли cookie для оптимізації контенту та швидкодії сайту. Продовжуючи відвідування сайту, Ви погоджуєтесь на використання файлів cookie.